Кохання

Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє,- Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже - смеркає, Привільний Рейн затих; Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських. Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті. Із золота гребінь має, I косу розчісує ним, I дикої пісні співає, Не співаної ніким. В човні рибалку в цю пору Проймає нестерпний біль, Він дивиться тільки вгору - Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім I човен, і хлопець з очей, I все це своїм співом Зробила Лорелей.

Категория: Другие
Просмотров: 1
Добавлена: 19 Января 2013 в 12:30
Рейтинг: 5

Оцени заметку:
54321